С огромным интересом читаю книгу Андрея Санникова «Моя история». Это вовсе не комплимент – в книге, действительно, много совершенно неизвестной информации.
Книга «Белорусская Американка или выборы при диктатуре» – настоящий приговор многим палачам и их помощникам. Белорусская карательная система предстаёт во всей своей беззаконной сущности, когда уничтожить человека – раз плюнуть, когда закон и права человека - бумажки.
Наверно, читателю, особенно европейскому, будет сложно представить, что такое возможно в самом центре Европы XXI века…
Как я помню, это был уже третий фейерверк у стен тюрем, устроенный в честь дня рождения политического заключённого, и организованный активистами «Европейской Беларуси» и вовсе далёкими от политики людьми. Сейчас сложно будет всех вспомнить – так как все подобные акции устраиваются за счёт самих участников, то часто в складчине участвуют десятки человек… Конечно, основными моторами этой акции были Ирина Халип и Юлия Степанова, а исполнение этой секретной операции выпало Мише, Оле и мне.
Говоря про секретность – нисколько не иронизирую – по своей подготовке акция была, наверно, похожа, на подготовку покушения на губернатора Курлова Пулиховым в 1906 году, или какую-то партизанскую диверсию, или что-то подобное. Это невероятно, что даже подобная пустяшная вещь должна быть сохранена в тайне, чтоб участники не были арестованы заранее (только из книги узнал, что вокруг кандидата в президенты специально создавали вакуум, стараясь убедить, что о нём все забыли – поэтому даже такая мелочь могла хоть немного, но подпортить игру палачей).
Ехали мы в Витебск на взятой на прокат за Олины деньги машине – с брестскими номерами. Естественно, с выключенными мобильными телефонами и прочими глупостями… Может, поэтому и доехали. Главным приключением стало то, что эта машина заглохла прямо на перекрёстке перед концертным залом, где проходит «Славянский базар», и мы вынуждены были толкать машину к обочине. Всё-таки, доехали до колонии.
Вокруг было заметно усиление – было несколько милицейских машин, да и за нами сразу же увязалась патрульная. Возможно, что тогда нас спасло от проверки документов только то, что номера на арендованной машине были не минские, а брестские. Вышли мы с Мишей далеко до колонии. Долго блуждали в темноте по заснеженным полям – а снега тогда было по колено…
Подошли, как можно ближе к забору, хотя, конечно, далеко не под самые вышки. Не помню уже во сколько – подожгли. Уходили также – полями, и добирались до Витебска на местных автобусах. Всё время не покидало ощущение нереальности происходящего – словно в кино о партизанах…
Но такие меры были не лишними – так как во время подобных фейерверков в Новополоцке и под стенами «Володарки» нешуточно настроенные дяди с автоматами и в защитных шлемах, как у космонавтов, появились уже через несколько минут…
Сейчас, конечно, всё это выглядит очень смешно – но вот такой вот исторический факт Нахлынуло после прочтения.
Жизнь была как в песне: «Когда-нибудь мы вспомним это – и не поверится самим...».
Прототипом скульптуры стал реальный боец 93-й бригады.
В http://lb.ua/tags/15...>Кривом Роге на улице Короленко в субботу, 19 марта, открыли памятник бойцам, погибшим при исполнении воинского долга на Донбассе. Как сообщает издание http://lb.ua/go.php?...=aHR0cHM6Ly8xa3IudWEvbmV3cy0yNTU2NS5odG1s'>\'Первый криворожский\', на церемонии открытия присутствовали жители района и города, участники АТО со своими семьями, руководство города во главе с мэром Юрием Вилкулом.
http://i.lb.ua/058/1...\' alt=\''>
Фото: 1kr.ua
Скульптор памятника - Владимир Токарь. Прототипом его творческого замысла является реальный боец 93-й бригады Евгений Абросимов (позывной - Абрикос).
На памятник нанесены имена жителей Кривого Рога, погибших в зоне АТО.
http://i.lb.ua/002/2...\' alt=\''>
Фото: 1kr.ua
Напомним, что с начала российской агрессии в феврале 2014 года http://society.lb.ua...=local&utm_medium=cpm&utm_campaign=lenta'>погибли более 2600 украинских военнослужащих.
Уряд Канади розширив санкційний список проти чиновників та підприємств оборонного комплексу Росії та Криму, причетних до анексії півострова та війни на Донбасі
Як повідомляє прес-служба уряду Канади, санкції були накладені на менеджерів російського концерну «Калашников», котрий виготовляє бойову автоматичну, високоточну і снайперську зброю, а також керовані артилерійські снаряди.
Окрім цього до санкційного списку були включені представники терористичних організацій так званих ДНР та ЛНР, десять російських компаній («Волгограднефтемаш», «Іжевський механічний завод», «Інвестиційний республіканський банк», «Московський обласний банк», «Технопромекспорт» та інші), а також чотири підприємства, які знаходяться на території окупованого Криму, серед яких євпаторійський, феодосійський та ялтинський морські торговельні порти, а також Ялтинська кіностудія.
Також до списку потрапили заступник генерального директора концерну «Калашников» Едуард Іоффе та директор концерну з продажу на експорт Олександр Омельченко.
Канадський уряд додав до санкційного списку громадян та організацій на території України, в тому числі представників так званих ДНР та ЛНР Олега Акімова, Олександра Кофмана та Петра Савченка.
Нагадаємо, минулого року влада Канади вже розширювала санкційний список проти РФ.
Уряд Канади розширив санкційний список проти чиновників та підприємств оборонного комплексу Росії та Криму, причетних до анексії півострова та війни на Донбасі
Як повідомляє прес-служба уряду Канади, санкції були накладені на менеджерів російського концерну «Калашников», котрий виготовляє бойову автоматичну, високоточну і снайперську зброю, а також керовані артилерійські снаряди.
Окрім цього до санкційного списку були включені представники терористичних організацій так званих ДНР та ЛНР, десять російських компаній («Волгограднефтемаш», «Іжевський механічний завод», «Інвестиційний республіканський банк», «Московський обласний банк», «Технопромекспорт» та інші), а також чотири підприємства, які знаходяться на території окупованого Криму, серед яких євпаторійський, феодосійський та ялтинський морські торговельні порти, а також Ялтинська кіностудія.
Також до списку потрапили заступник генерального директора концерну «Калашников» Едуард Іоффе та директор концерну з продажу на експорт Олександр Омельченко.
Канадський уряд додав до санкційного списку громадян та організацій на території України, в тому числі представників так званих ДНР та ЛНР Олега Акімова, Олександра Кофмана та Петра Савченка.
Нагадаємо, минулого року влада Канади вже розширювала санкційний список проти РФ.
Три десятиліття тому я вперше і востаннє спробував познайомитись із Ліною Костенко. Не можу навіть сказати, чого саме я тоді хотів – просто її побачити, поговорити про її поезію, показати їй свої юнацькі спроби... Знайомство нічим не завершилося: я дізнався адресу Ліни Василівни, сміливо зателефонував у двері... Її чоловік повідомив, що Ліни Костенко немає вдома – очевидно, таких охочих було чимало. Я вважав, що був дуже ґречний і спокійний, проте товариш, з яким я був, зауважив, що я жував рукавички.
І все. Більше я ніколи й не наважувався. І не тому, що побоююсь нових знайомств, а тому, що впевнений – поетів, яких читаєш, треба продовжувати читати і перечитувати все життя. Більше, ніж у віршах, вони навряд чи тобі щось скажуть. Знайомство із справжнім поетом – це як знайомство із музичним інструментом (\'я – лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу\'). Чим допоможе тобі знайомство зі скрипкою Страдіварі? Її не треба тримати в сейфі, на ній треба грати, пише Выталый Портныков для lb.ua.
Ліна Костенко – отака дорогоцінна українська скрипка. Журлива, іронічна, реалістична, романтична, натхненна... Нота змінюється нотою, подиху вже не вистачає, а музика звучить. Ти вже все зрозумів про свій час, про свою країну, про свій народ, ти можеш сказати йому все – тільки тебе не чують, але ти все одно граєш, бо цих людей може врятувати тільки твоя музика... Звісно, бувають і інші поети. З ними неймовірно цікаво спілкуватися, все їхнє життя – зміна облич і способів існування. Ось тільки читати їх нецікаво. Після них залишаються хіба що меморіальні дошки і непрочитані сторінки. Після справжніх поетів залишаються рядки у пам’яті і те відчуття легкості і щастя, яке можуть дати лише справжнє мистецтво, справжнє кохання, справжній біль. Треба просто вміти грати. Коли ти вмієш, ти забуваєш про ордени і відзнаки, про церемонії і мітинги, про портрети і газети. Ти просто граєш, музика звучить.
Той візит до Ліни Костенко не був візитом до поета-орденоносця. Ні, це була спроба познайомитись із опальним поетом, це була надія побачити порядність у житті і мистецтві. Де в радянський час можна було побачити порядність? Де вона ховалася? Звідки в нас було таке загострене її відчуття? Не знаю навіть... Може, це природна реакція на фальш? Збірки українських радянських письменників вкривалися пилом в книгарні \'Поезія\' на площі Жовтневої революції, а щойно видана збірка Ліни Костенко \'Неповторність\' відразу стала дефіцитом, її не продавали – її дарували. \'Но в этом есть и добрый знак. Ахматова не продается! Не продается Пастернак!\' – писав в ті роки Вознесенський. Ліна Костенко також не продавалася. Для української поезії нашої епохи в цьому було щось неймовірне.
Ще одну книжку чомусь не можна було купити тоді в \'Поезії\' – першу в Україні за довгі роки книжку перекладів з єврейської поезії, яку видав мій добрий друг, український поет і перекладач Абрам Ісакович Кацнельсон замість ювілейного грубезного тому віршів. Чому я тут про це згадав? А тому, що тоді багато спілкувався з Абрамом Кацнельсоном, вважав його чудовою, а проте дуже радянською людиною. Про Ліну Костенко, свою колишню ученицю на знаменитих курсах в Ірпені, Кацнельсон відгукувався із повагою, а також із здивуванням. Звісно, він не може її зрозуміти – гордо думав я. Про те, що старий поет роками переховував заборонений рукопис роману \'Маруся Чурай\' і фактично врятував його для мене і мільйонів інших шанувальників цього твору, я дізнався тільки після його смерті. Порядність – не бундючна, вона не у виступах, не у словах, вона у діях. Щастя поета – коли слово стає дією. Із віршами Ліни Костенко сталося саме так...
Три десятиліття тому я вперше і востаннє спробував познайомитись із Ліною Костенко. Не можу навіть сказати, чого саме я тоді хотів – просто її побачити, поговорити про її поезію, показати їй свої юнацькі спроби... Знайомство нічим не завершилося: я дізнався адресу Ліни Василівни, сміливо зателефонував у двері... Її чоловік повідомив, що Ліни Костенко немає вдома – очевидно, таких охочих було чимало. Я вважав, що був дуже ґречний і спокійний, проте товариш, з яким я був, зауважив, що я жував рукавички.
І все. Більше я ніколи й не наважувався. І не тому, що побоююсь нових знайомств, а тому, що впевнений – поетів, яких читаєш, треба продовжувати читати і перечитувати все життя. Більше, ніж у віршах, вони навряд чи тобі щось скажуть. Знайомство із справжнім поетом – це як знайомство із музичним інструментом (\'я – лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу\'). Чим допоможе тобі знайомство зі скрипкою Страдіварі? Її не треба тримати в сейфі, на ній треба грати, пише Выталый Портныков для lb.ua.
Ліна Костенко – отака дорогоцінна українська скрипка. Журлива, іронічна, реалістична, романтична, натхненна... Нота змінюється нотою, подиху вже не вистачає, а музика звучить. Ти вже все зрозумів про свій час, про свою країну, про свій народ, ти можеш сказати йому все – тільки тебе не чують, але ти все одно граєш, бо цих людей може врятувати тільки твоя музика... Звісно, бувають і інші поети. З ними неймовірно цікаво спілкуватися, все їхнє життя – зміна облич і способів існування. Ось тільки читати їх нецікаво. Після них залишаються хіба що меморіальні дошки і непрочитані сторінки. Після справжніх поетів залишаються рядки у пам’яті і те відчуття легкості і щастя, яке можуть дати лише справжнє мистецтво, справжнє кохання, справжній біль. Треба просто вміти грати. Коли ти вмієш, ти забуваєш про ордени і відзнаки, про церемонії і мітинги, про портрети і газети. Ти просто граєш, музика звучить.
Той візит до Ліни Костенко не був візитом до поета-орденоносця. Ні, це була спроба познайомитись із опальним поетом, це була надія побачити порядність у житті і мистецтві. Де в радянський час можна було побачити порядність? Де вона ховалася? Звідки в нас було таке загострене її відчуття? Не знаю навіть... Може, це природна реакція на фальш? Збірки українських радянських письменників вкривалися пилом в книгарні \'Поезія\' на площі Жовтневої революції, а щойно видана збірка Ліни Костенко \'Неповторність\' відразу стала дефіцитом, її не продавали – її дарували. \'Но в этом есть и добрый знак. Ахматова не продается! Не продается Пастернак!\' – писав в ті роки Вознесенський. Ліна Костенко також не продавалася. Для української поезії нашої епохи в цьому було щось неймовірне.
Ще одну книжку чомусь не можна було купити тоді в \'Поезії\' – першу в Україні за довгі роки книжку перекладів з єврейської поезії, яку видав мій добрий друг, український поет і перекладач Абрам Ісакович Кацнельсон замість ювілейного грубезного тому віршів. Чому я тут про це згадав? А тому, що тоді багато спілкувався з Абрамом Кацнельсоном, вважав його чудовою, а проте дуже радянською людиною. Про Ліну Костенко, свою колишню ученицю на знаменитих курсах в Ірпені, Кацнельсон відгукувався із повагою, а також із здивуванням. Звісно, він не може її зрозуміти – гордо думав я. Про те, що старий поет роками переховував заборонений рукопис роману \'Маруся Чурай\' і фактично врятував його для мене і мільйонів інших шанувальників цього твору, я дізнався тільки після його смерті. Порядність – не бундючна, вона не у виступах, не у словах, вона у діях. Щастя поета – коли слово стає дією. Із віршами Ліни Костенко сталося саме так...
Четырехметровую скульптуру отлили из бронзы на средства, собранные горожанами.
Скульптура солдата, созданная по проекту Владимира Токаря, возвышается возле парка отдыха в Терновском районе Кривого Рога. Вокруг памятника расположены гранитные плиты с именами погибших земляков. Это первый в Украине памятник бойцам АТО, - передает http://1tv.kr.ua/'>\'Первый городской\'.
Прототипом для монумента послужил Евгений Абросимов, с позывным \'Абрикос\', минометчик-\'киборг\', защищавший Донецкий аэропорт.
- Появление такого монумента имеет совершенно особое для нас значение, - отметил Анатолий Третьяк из общественной организации \'Визвольний Рух\'. - Ветераны АТО мечтали о таком памятнике, мы выступили инициатором его создания. Аналогов таких масштабных памятников на сегодняшний день в Украине нет.
На данный момент Кривой Рог потерял в АТО 100 своих земляков.
Четырехметровую скульптуру отлили из бронзы на средства, собранные горожанами.
Скульптура солдата, созданная по проекту Владимира Токаря, возвышается возле парка отдыха в Терновском районе Кривого Рога. Вокруг памятника расположены гранитные плиты с именами погибших земляков. Это первый в Украине памятник бойцам АТО, - передает http://1tv.kr.ua/'>\'Первый городской\'.
Прототипом для монумента послужил Евгений Абросимов, с позывным \'Абрикос\', минометчик-\'киборг\', защищавший Донецкий аэропорт.
- Появление такого монумента имеет совершенно особое для нас значение, - отметил Анатолий Третьяк из общественной организации \'Визвольний Рух\'. - Ветераны АТО мечтали о таком памятнике, мы выступили инициатором его создания. Аналогов таких масштабных памятников на сегодняшний день в Украине нет.
На данный момент Кривой Рог потерял в АТО 100 своих земляков.
